К черту свет, мне нужен покой...
Перезагрузка
Привет, Гость
  Войти…
Регистрация
  Сообщества
Опросы
Тесты
  Фоторедактор
Интересы
Поиск пользователей
  Дуэли
Аватары
Гороскоп
  Кто, Где, Когда
Игры
В онлайне
  Позитивки
Online game О!
  Случайный дневник
BeOn
Ещё…↓вниз
Отключить дизайн


Зарегистрироваться

Логин:
Пароль:
   

Забыли пароль?


 
yes
Получи свой дневник!

К черту свет, мне нужен покой...Перейти на страницу: « предыдущуюПредыдущая | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | следующуюСледующая »


суббота, 3 января 2015 г.
не уйду A.D.D 09:39:33
Я не буду просить у тебя прощения.
И ни о чем не спрошу.
Я постою у окна с вечно плотно задвинутыми гардинами.
И даже если попросишь, свет все-равно не включу.
Я останусь стоять, даже если ты выгонишь.
Даже если попросишь меня уйти.
Я знаю, меня никогда ты не выберешь.
Поэтому стой и молчи.
Не прошу у тебя не прощенья, ни милости.
И в глазах твоих жалости я не ищу.
Просто, пожалуйста, позволь мне вырасти
И как не гони - никуда не уйду.


­­


Категории: Лирика, Тебе, Громко
Прoкoммeнтировaть
пятница, 2 января 2015 г.
A.D.D 18:22:08
Запись только для меня.
четверг, 1 января 2015 г.
A.D.D 17:49:31
Запись только для зарегистрированных пользователей.
прощай A.D.D 16:40:26

Ти дивишся. А я вже – як на трапі.
І слів нема. І туга через край.
Життя іде по «Гаусівській шляпі»:
отак-от – «здрастуй», а отак – «прощай».

Прощай, прощай, чужа мені людино!
Ще не було ріднішого, як ти.
О це і є той випадок єдиний,
Коли найбільша мужність – утекти.

­­


Категории: Вдохновляет, Рідне, Поэзия, Лирика
Прoкoммeнтировaть
понедельник, 18 августа 2014 г.
Глорія. Зелений чай A.D.D 07:48:28
Глорія вночі майже ніколи не спить. Вона дивна, різка, неймовірно красива. Їй постійно не вистачає повітря, особливо в місті, особливо влітку. Вже давно не любить, тільки грає. Характер різкий. Легко виходить з себе, а тарганів в голові давно не соромиться. Дуже часто ображає, так рідко просить пробачення. Людей не цінує. Був гіркий урок. вчиться жити без чиєїсь допомоги. Майже все виходить...
Принципова. Занадто самовпевнена. Її характер - як на вулкані. Її очі, як запашна львівська кава - така приємна, але так часто обпалює. Кохання не чекає. Воно в її життя раптово приходить. Так рідко закохується, але так до безумства кохає. Від цього страждає.
Життям вже трошки навчена. Обережна. Емоції стримує. Рідко коли буває відвертою, відкритою. Ненавидить фальшиві посмішки, але іноді доводится. Розумна, та любить зображати дуру. Так легше жити, так її краще сприймають.
Самовпевнена? Ні, так тільки здається. Вона сніжна... В думках - дим від сигарет замість романтики, яку так ненавидить. В словах - правдива отрута. Не носить рожевих окулярів, не читає дівочих романів і не дивиться солодке кіно. Вона любить вітер. Не легенький морський бриз, а справжній ураган, який очищує думки. Вино, але не солодке й легке, а міцне, від якого морщися. Та музику, що перевірина роками.
З дому виходить пізно. Під самий вечір. Так легше ховати очі і бути на інших схожою. Вона сама собі ставить задачі з безкунечною кількістю невідомих. Любить все ускладнювати. Не шукає легких шляхів.
А в дитинстві багато сміялась. Та ще й так, як ніхто не міг. До сліз в очах, до болі в ребрах. Ще тоді вона усвідомила, що сміх - ліки від усього на світі. А потім вже час.
Така як всі, але не подібна ні на кого. Справжня відьма. Великі, шоколадні очі з мільоном варіантів відтінків. Русяве, майже золоте волосся. Губи як стигла полуниця. Вони змушують жадати свіжої води. Вона ненавидить обмани і пахне корицею та ментолом. Так, вона занадто солодка. Не для всіх...
Малою, сама була собі і стилістом і візажистом. Постійно робила нові кумедні зачіски та створювала якісь образи. Любила ходити босоніж. Сусіди постійно приносила додому її взуття, яке було скрізь. танцювати навчилася раніше, ніж ходити. Справжня артистка. У школі була завжди першою, завжди кращою. Творча, несподівана, яскрава!
До десятого класу навіть не знала, що таке хлопці. Ніколи не звертала уваги на цих дивних створінь. Хоча подруги вже давно крутили романи, закохувались, страждали від розбитого серця. Її ж беріг Бог. Та тільки для кого?
Ніколи не боялася важкої роботи. В п'ятнадцять працювала офіціанткою в кафе. Там і познайомилась зі своїм першим коханням. Та потім виявилось, що то було просто захоплення. а свій перший поцілунок буде згадувати з особливою теплотою.
У свій випускний вечір стала королевою. Саме тоді вона зрозуміла, що завжди хотітеме бути першою. Наступним ранком зібрала речі і переїхала до великого міста. Їй ніколи не було легко. Завжди доводилось боротися за місце під палючим одеським сонцем. Та навіть у найважчі часи вона стискала зуби та йшла в перед.
Саме завдяки своїй наполегливості, закінчила медичне училище і отримала місце фельдшера у швидкій допомозі. Прагнучи розвиватися, вступила до медичного університету. Свою професію любить шалено. Віддає їй і душу, і сердце. Сама там познайомилась з хлопцем, який змінив все її життя назавжди. І вона стала Собою. Глорія.
Так... Дивна, різка, неймовірна красива. Кажуть, Бог її береже. Та чи від себе врятує?


Категории: Зелений чай
Прoкoммeнтировaть
четверг, 7 августа 2014 г.
Донор A.D.D 14:56:40
А тобі підходить моя група крові?
Розлука зоставила глибокий слід.
С тобою я, як пташка у неволі -
Тече по венах гаряча мідь.
У нас не буде резус конфлікту -
Ти мій ідеальний донор життя.
Проведи мене хоча б до ліфту,
Після не буде нам вороття...
Я твій постійний реціпієнт.
Це гірше, ніж наркотична залежність.
Ти мій нульовий пацієнт,
Ти постійна моя протележність...

­­


Категории: Лирика, Рідне
Прoкoммeнтировaть
среда, 6 августа 2014 г.
Джульєтта. Зелений чай A.D.D 15:17:51
Її звали Джульєттою вже так давно, що вона встигла забути своє власне ім'я. А зараз навіть і не згадає звідки воно з'вилося. Вона до нього звикла, зрослася з ним. Близькі друзі кликали її Джулі. Просто і легко.
Її життя складалося з кохання. Вона була пронизана ним наскрізь. Все у її зовнішності, характері просто кричало про це. Дівчина-літо. То прохолодна, то занадто спекотна. Непередбачувана, але постійна. Її зовнішність нагадувала літній ранок. Такий, який буває тільки раз на рік. Та й то, тільки в її рідній Одесі. Знаєте, коли сонце тільки підіймається із-за небокраю, небо стає якимось магічним, чарівним. Рожеве з персиковим вкрапленням, а де інде навіть бузкове. Тільки в цей час з одеського моря дує лагідний солоний вітер. Він тихий, але такий проникливий. Як і її голос... А очі... Сині, неосяжні, як морська глибина. Завжди вологі, здається, вона в будь-який момент може заплакати. А плакала вона дійсно часто. Так часто, що вже навіть встигла полюбити смак своїх сліз. Та тільки про це ніхто не знав, бо життя навчило її приховувати свою слабкість. Все, що вона могла дозволити собі, це нічний телефонний дзвінок подрузі і тихе сопіння в слухавку. Вона була дівчиною настрою. І одягалась відповідно. То довго і ретельно обирала наряди, то нядягала перше, що піпадеться під руки. Їй подобалось носити розпущенне волосся. Світла русявка, майже блондинка. Дуже гарна, але якоюсь особливою, незвичною красою.
Джулі народилася в одну з тих субот вересня, коли ще вдчувається літнє тепло, але осінь вже стукає у вікно. В дитинстві була справжньою бідою для батьків. Непосидюча, енергійна, примхлива. Спілкувалася тільки з хлопчиськами і сама була схожою на маленького хулігана. Завжди збиті коліна, подряпані долоні, протерті улюблені кеди. В школі ніколи не хватала зірок з неба, але й не пасла заднього. Була десь посередені. І їй було досить зручно. Легко вступала в конфлікти з однокласниками, вчителями. Але дуже важко пробачала. Майже ніколи.
Ще в тринадцять навчилася керувати автомобілем. Правда перша її поїздка закінчилася невиличким ДТП. Але дерево, яке було одне у всьому полі, не стало заявляти. Вже тоді вона навчилася швидко тікати від проблем і закривати очі на те, що їй не подобається.
Але в пятнадцять років все змінилося. Вона швидко і стрімко виросла. Стала більш жіночною, тендітною. Навчилася бути дівчиною. І всі одразу це помітили. Джули стала ніжнішою, покірнішою. Та не для всіх... Для деяких вона так і залишилася колючою хуліганкою, хоч і змінила кеди на підбори.
Вона легко знаходила спільну мову з людьми. Без особливих зусиль знаходила нових друзів. Ну як друзів... Приятелів на короткий відрізок часу. І точнісінько так само легко з ними прощавалась. Її улюбленним заннятям була прогулянка по Приморському бульвару. І бажанно вночі. Коли навколо немає зайвих людей. А ранок завжди починався пізно. І першим ділом вона пила чашку теплого чаю з лимоном, вмикала улюблену музику (кожен день це була нова) і тільки після цього остаточно розплющувала очі.
Вона романтична до якогось безумства! Їй до смерті потрібна чиясь любов. Але ще більше їй необхідно любити самій. Та вона ніколи не кидалась у руки кому-небудь. і завжди легко відпускала, коли відчувала, що настав час. І тільки один раз, вона так пристрастно кохала, що навіть зараз, коли пройшло стільки років, не змогла відпустити і викинути з серця... У кожної Джульєтти повенен бути свій Ромео і своя трагічна історія.
Але може все не так? І її справжнє кохання попереду?

Категории: Зелений чай
Прoкoммeнтировaть
вторник, 5 августа 2014 г.
A.D.D 20:51:02
Запись только для меня.
Перезавантаження A.D.D 19:45:02
Отже... Перезавантаження. Ніколи не помічала, наскільки гарне та багатообіцяюче одне тільки слово! Але то може мені тільки зараз так здається, бо я покладаю на нього великі надії та сподівання. Важко сказати, коли все змінилося. А можливо цього ніколи й не було. Просто так сталося, що всередені мене щось зламалося. І, як то завжди буває, клею поруч не опинилося. Тож змінилося не щось, змінилася я сама. Я почала писати нові вірші. Вони більш емоційні та трагічні, але в цілому досить стабільні у якихось загальних почуттях. Я більше не цікавлюсь політикою. Вона заважає жити. Дивитися вперед, мріяти, будувати плани на майбутнє. Я не читаю занадто солодкі романи. Мене від цього нудить. А ще мене нудить від людей. Навіть більше ніж завжди. Та я до цього майже звикла. До чого я ніяк не можу звикнути, так це до великої кількості думок в моїй голові. Занадто великої... А ще мені постійно хочеться слухати музику і писати. А я не можу ніяк звикнути до нових навушників. Вони мені якісь чужі, холодні... А люди навколо кажуть, що я змінилася. Почала меньше говорити і більше слухати. Мало посміхаюсь і часто опускаю очі, ніби мені є що приховувати. Може й так... Може і є. Та тільки я це так добре сховала всередені себе, що й сама ніяк не знайду. а може нема чого шукати. А це все просто черговий мій спектакль. Та для кого? звісно для себе самої. Та я ж невдячний глядач... Мені все мало і я нікому не вірю...
Перезавантаження. Може все не так?


Категории: В голове, Вдохновляет, Громко, Зелений чай, Рідне
Прoкoммeнтировaть
К.Ч A.D.D 18:55:34
Ти змінила моє життя. Якось швидко і без бою пробралася в моє серце. Тобі там зручно?) Ти не робиш мене кращою... Коли я з тобою, то в мені прокидається все найгірше. Всі погані якості подвоюються в твоїй присутності. І це вже не жарти. Мені не вистачає тебе. Катастрофічно мало... Так, ти не робиш мене кращою, ти робиш мене собою... Я не хочу цього втрачати.
Одна из кофе и сарказма,
Другая полна дыма и глупых мыслей.
Они друг друга не стоят,
Но дорожат друг другом больше жизни.

Одна побита жизнью и набравшись опыта
Умеет жить красиво, без страстей.
Другая молодая и совсем не опытная,
Зациклинна на жизни без потерь.

Одна из них совсем не любит сказки,
Другой не нравиться сопливое кино.
Им нравиться выслушивать отмазки,
И на удачу плевать через плечо.

Они умеют веселиться, плакать,
Ещё они умеют правду говорить.
Одна из них красива и прекрасна,
Другая ещё совсем не научилась жить.

Порой их взгляд полон презрения,
Они не любят пустоты в глазах.
И на счастливый случай не надеяться,
Они то знают, счастье в их руках!

­­


Категории: Лирика, В голове, Вдохновляет, Зелений чай
Прoкoммeнтировaть
понедельник, 4 августа 2014 г.
Роздуми шизофреніка A.D.D 11:47:46
-Мені потрібно більше простору
І ще зовсім трошки натхнення

- Ну так давай позбавимося цього мотлоху
З кімнати, з серця, з голови
Я намагався робити добро,
Але воно не надійна інвестиція
І як то кажуть: "все загуло"?
Для нас це була просто репетиція
-"Кохання не купиш за гроші"
-Дійсно? Ви просто не жили в наш час.
Живемо ми майже наосліп
І вихід один: або ми, або нас.
Сьогодні зосталося мало поетів
-Коли надворі мир вони потрібні
-Мир? Та де там!
Вже завтра почнуться нові війни.
-А що тоді робити зі старими?
Закрити очі і далі йти?

-Як хочеш... Головне аби діти
Не повернулися більше туди
-А чим воювати в цій новій війні?
-Як завжди словом
-Хіба це зброя?
-Мій любий друже, дивись туди-
Від слова сьогодні гинуть міліони!
-Все ж люди якось дивно змінилися.
Сім'я поступово відходить на другий план.
А щось із вічних цінностей у нас залишилися?
Чи це по знищенню людства чийсь геніальний план?

-Які там плани? Про що ти?
-Хочеш сказати що це усе спонтанність?
-Більше того, мій вірний друже!
Це наша нова, сучасна реальність!
-Якась у тебе виходить сіра реальність,
у ній немає місця кохання та доброті...

-А ти знову говориш про свою банальність..
То може це ти повернув кудись не туди?
-В твоєму світі усе жорстоке...
-Це не я зробив його таким!
-"Не буває смачної води у болоті"
-О, хтось цитатами з пісень заговорив!
Говори, говори усе вірно.
В це лихий і жорстокий час
Музика - усе що нам потрібно!
Ні, не так. Вона все ще залишились у нас!
-То виходить у нас є тільки музика?
З піснею в бій! Якось так?

-Все залежить від того кого ти слухаєш.
-А є різниця?
- Ще б пак!
Музика - вона як група крові,
Не всім підходить, не у всіх одна.
-Тоді є ризик резус конфлікту.
-Так, але вона постійний донор життя!
-Чому ж з неї не роблять ліків?
-Роблять. Подивись у сучасний плєй-лист.
Просто рекомендацій ніхто не дає.
Аби правильно вибрати треба мати хист.
-Тоді передозування може бути смертельним.
-В нашому світі вбиває все.
-То може поставити якісь обмеження?
-Обмеження вбивають перш за все!
-Не розумію, як тоді жити?
Війна тільки для поетів добрий хліб...

-Потрібно правильно музику любити,
Таку яка має і ціль, і зміст.
-Легко тобі говорити...
Я живу у серці, а ти в думках.
Мені природно забороненного хотіти.
Мріяти про польоти на літаках...

-Я знаю, ти любиш гарно жити.
Щоб все було красиво, чи якось так.
Тобі до смерті хочеться любити!
-А ти черствий й холодний і це факт!
-То може позбавимось цього мотлоху?
З квартири, серця і голови...
-Нова війна наведе тут шороху...
-А ти просто музику гучніш зроби....

Категории: Рідне, Лирика, В голове
Прoкoммeнтировaть
Вперед, "Черноморец"! A.D.D 11:00:29
­­


Категории: Вдохновляет
комментировать 5 комментариев | Прoкoммeнтировaть
пятница, 1 августа 2014 г.
Спектакль A.D.D 09:27:28
Спектакль окончен, прошу уходите.
Свое сожаленье с собой заберите.
Опущена занавес, выключен свет
За это прощения нет.

Вся жизнь лишь игра" - сказал так великий,
Да только актеры в ней очень безлики.
Оставшись на сцене один на один,
Ты видишь вокруг только слабых мужчин.

А с ложи им машут лживые дамы,
Они и любовь превратили в обманы.
И кажется, что выхода нет -
Опущена занавес, выключен свет.

Да только спектакль еще не начался.
Игра впереди, остальное нюансы.
И без антрактов, без передышки
На сцене жизни скачут людишки.

оставшись без реплик, без писанных фраз,
Они начинают входить в антураж.
И без каких-либо промедлений
Желают одно - получить наслажденье.

Игра их бездарна, но выхода нет -
Опущена занавес, выключен свет.

­­


Категории: Лирика, В голове
Прoкoммeнтировaть
вторник, 15 июля 2014 г.
Зелений чай. Пролог A.D.D 06:37:07
Вже дуже хочеться спати. Очі змикаються, голова стає важкою. Ти відключаєшся на якісь секунди, потім трясеш головою і знову приходиш до тями...
Все. Досить сидіти на одному місці. Так можна збожеволіти. Треба щось робити. Піднятися, пройтися. Треба вже зачинити вікно. В кімнаті стало дуже холодно. Але ти просто сидиш та чекаєш. І оте твоє очікування вже фізично відчувається в морозному повітрі... Вже навіть немає сил гіпнотизувати телефон. За декілька годин стало зрозуміло, що ніякими магічними силами ти не володієш і він не оживе... Так, чарівник з тебе ніякий.
Посміхаєшся... Вже краще? Та де там... Це просто нервове. І яка зараз година? Хіба це важливо? Що взагалі зараз важливо?
-Тобі щось принести?
Я злякано озирнулася. Такий знайомий і теплий голос в цьому холодному місці. Ксюша. Як давно вона тут? Здається ще зранку. А що зараз? Вечер? Ніч? Наступний ранок? Та хіба це важливо...
Дівчина важко зітхнула і опустила плечі. Дякую, що без нотацій. Це зараз зайве.
-Кави?
-Ні, просто зеленого чаю...
­­


Категории: Зелений чай
Прoкoммeнтировaть
воскресенье, 13 июля 2014 г.
Йду на дно A.D.D 10:59:26
Я так боялась піти на дно
І захлибнутись в чужому морі,
Тепер я знаю, як це воно
Нарешті вибратися з неволі.

Ти мій рятівний желет
Якесь оранжеве непорозуміння
І навіть цей холодний паркет
Не остудить мого безсилля...

З тобою наступає весна -
Польоти на небі, та вище нього
Ти випив мене до дна
А я залишила усе на потім...

Категории: Рідне, Лирика
Прoкoммeнтировaть
Поцілунок A.D.D 10:38:22
Він був солодкий, наче мед,
І ніжний, мов весняний ранок.
Прижми до лоба пісолет -
Хай буде від кохання п'яно.

Той поцілунок, без вагань
Зі смаком кави та мигдалю.
То був короткий наш роман -
Швидка не встигла до шпиталю.

Від тебе пахло молоком,
Від мене чорним шоколадом.
Ми цілувались під мостом
І не хотіли прощаватись...

Ми пили віскі і вино
І розмовляли до пів ночі.
Мені так весело було -
Цілуй мої закриті очі.

Ти шепотів: "Моя мала",
та обіймав мене за плечі.
Твоя любов, моя весна -
Ти спас мене від порожнечі...

Категории: Рідне, Лирика
комментировать 4 комментария | Прoкoммeнтировaть
Курю A.D.D 10:29:50
А я також іноді курю...
Рідко, але все ж таки буває.
І не відтого, що я все оце люблю,
Просто запах диму надихає.

Твої пальці та бліді вуста,
І остання в пачці сигарета,
Хриплі, повні пристрасті слова
Й поцілунок вільного поета.

Ми с тобою кинули любов,
А я й так не кинула палити...
Може, щоб колись у тебе знов
Зовсім трошки диму попросити...



Категории: Лирика, Рідне
комментировать 19 комментариев | Прoкoммeнтировaть
Можеш мовчати A.D.D 10:10:10
Ти спиш? Можеш мовчати.
А я й так знаю, що ні.
Просто кивни, якщо слухаєш.
Хоча ні. Ти й надалі просто мовчи...

Ти пробач, що без запрошення.
Я забула віддати ключі.
А ти не зробив оголошення.
Ні, не зараз, просто мовчи...

У тебе знову закінчилась кава
Куди ти? Всі крамниці зачинені.
Давай поговорим з тобою прямо,
Твої вікна, як завжди, настіж відчинені...

Не вставай. Мені не холодно
Час невпинно летить у перед.
Пам'ятаєш, як було нам солодко?
А тепер, що напишеш поет?

Не вмикай світло, ще рано.
Тільки половина життя промайнуло. Встигнеш
А завтра придбаєш нової кави.
Сьогодні не треба, вже пізно, я швидко.

Ти спиш? Хоч поведи головою.
А я й так знаю, що ні.
Пам'ятаєш ту пісню: "Я не здамся без бою"?
Я здалась... Ти пробачеш мені?

Морозно. Я закрию вікно. Ти не проти?
Хоча ні. Ти й надалі просто мовчи.
Не буває смачної води у болоті.
А ти знову не спиш? Як завжди...



Категории: Лирика, В голове, Рідне
комментировать 13 комментариев | Прoкoммeнтировaть
пятница, 30 мая 2014 г.
Хорошое настроение A.D.D 18:05:05
Хорошое настроение... оказываеться и такое бывает. Что ж, звоните репортерам, это однозначно сенсация) Итак... Завтра последний день весны. Но это никак не связанно. А вот то, что я с таким трудом сдала химию - это однозначно повод! Мне хочеться кричать об этом на каждом углу. Правда, праздник омрачает то, что каким-то макаром у меня висит одно нб по анатомии... Прискорбно. Но сейчас я не хочу акцентировать на этом внимание) Ведь я сдала химию!!!
Я СДАЛА ХИМИЮ!!!!!!
Прoкoммeнтировaть
вторник, 6 мая 2014 г.
Позор A.D.D 08:10:00
Какая ж это «Слава Украине»,
Когда людей своих же подло жгут???
Над нами Бог и зло однажды сгинет…
Виновные расплату понесут…
Когда в людей стреляли на Майдане,
От ужаса рыдало три страны.
Когда в Одессе жгло слепое пламя,
Майдан хотел и крови, и войны…

В сетях Евромайдан гордится теми,
Кто жёг людей живьём… Хатынь у нас…
Не люди, а зверей слепое племя…
Но ненависть однажды съест и вас…
За что же вы боролись на майдане,
Чтоб жгли людей, чтоб на Славянск войной?
Вы думали, с бандерой лучше станет?
Ну что ж…. какой народ, такой герой…

Я знаю, адекватным людям стыдно,
Которые хотели перемен…
А радуется смерти только быдло…
Но злые мысли – их же вечный плен…
Там много пожилых и женщин тоже,
Которых вы, как Боги, обрекли…
Что жизни человеческой дороже?
Чего же жизнь другим не сберегли???
­­
Да если б вы в огонь, людей спасая,
Не думая: майдан, антимайдан,
Не стало б страшным сном второе мая,
И был бы шанс стране подняться дан…
И только это было бы единством –
Спасать людей с огня, а не добить.
А то, что совершили – хуже свинства…
И вам теперь с вот этой правдой жить…

А правый сектор, гнилью перекошен,
С предателем бандерой в голове,
Как с неподъёмной и ненужной ношей,
Живёт в безумных планах о Москве…
Но вы для власти – лишь бумага, знайте,
Которую в рулонах продают…
Используют, как надо, и прощайте…
Воздастся вам с лихвой за жалкий труд…

Чёрт, как же мне за вас сегодня стыдно…
У вас тупая ненависть в глазах,
А вот любви к стране своей не видно.
Вы в свастике, а вовсе не в крестах…
У нас настала точка невозврата…
Дедов своих спросите о войне…
Не слава Украине, нет, ребята…
Позор моей взбесившейся стране!!!

Категории: В голове, Поэзия
Прoкoммeнтировaть
2 мая. Мой город. Мой герой. Одесса... A.D.D 08:08:09
Очнитесь, одумайтесь люди!
Очнись очумевший народ!
Трясет лихорадка майдана,
Все общество наше трясет.

Зачем вы калечите слабых?
Зачем убивать молодых?
Возможно вы ищете славы,
Людей убивая своих?

Их было в начале немного,
Всего одно или два.
Но трупные пятна холеры
Война кругом разнесла.

Все общество бьется в агонии,
Законы назад отошли.
К власти волки позорные
Тропку себе выгрызли.­­

Очнитесь, одумайтесь люди!
Очнись очумевший народ!
К власти Бендера стремиться,
Но к власти он не придет.

Пока помнят братья славяне.
Подвиг Советских солдат
Будет стоять Украина
Россия будет стоять.

Я верю мы сможем, мы справимся,
Встав друг за друга горой!
Держись город Одесса
Держись город герой.

Категории: В голове, Поэзия
Прoкoммeнтировaть
четверг, 1 мая 2014 г.
В предвкушении... A.D.D 10:48:46
Эмоции делают нас сильными.
Они заставляют вылезти со своей конуры безразличия и приобщиться к чему-то массовому
И тогда ты чувствуешь себя частью чего-то большего.
И в такие моменты игра стоит свеч
!

­­


Категории: Вдохновляет, Интересует, В голове
Прoкoммeнтировaть
Бросай A.D.D 10:38:01
Кажется, всё, чему мы научились, — это бросать. Бросать небрежные слова, пустые обещания, деньги на ветер, бросать пить, курить, обманывать, бросать старую работу, надоевших подруг, опостылевший быт. Ну и, конечно, друг друга. Мы отлично научились бросать друг друга.


­­



Подкаст Бросай меня ( 00:45 / 1.7Mb )

Категории: Интересует, Самомнение, В голове
Прoкoммeнтировaть
A.D.D 10:25:53
Запись только для меня.
среда, 23 апреля 2014 г.
... A.D.D 12:45:34
Каково быть сумасшедшим? Нормально. Вы даже не заметите этого. Тебе так же бывает одиноко, ты так же ненавидишь, ты так же бываешь голоден. А голоден ты будешь обязательно рано или поздно. И обязательно коброй выйдешь на охоту. Тихо и хладнокровно. Принять себя легко, ведь где-то в глубине души ты всегда знал, кто ты. И ты принимаешь. И ты освобождаешься. Важно ли как? Другим ты не станешь, так что, какая разница. Меняться нет смысла — вы всё равно меня не поймёте. Вы попытаетесь ограничить, запереть в клетке. А я её уже видела. Мне туда больше не хочется. И я сильнее. Я идеал. Я правлю балом. И меня не остановить. Никому. Никогда.

Хотите историю? Очередную. Зачем? Вы её всё равно не запомните. В ней нет ничего, кроме меня, моей способности заползать в самую душу и выворачивать её наизнанку, как только вы оказываетесь у меня на прицеле. А ведь начиналось всё так невинно. Маленькое семейное царство, где король скрывал сущность дорогой принцессы в своей тени, заполнял пустоту её внутреннего мира своей любовью. Да, когда я была похожа на человека. Но сущность не скрыть. И один маленький секрет, что прятался за дверцей морозильной камеры в пугающем тёмном холоде, был раскрыт, выпустив то, что выпускать не следовало. Больше не было страха. Настало время гармонии. Не просите защиты — короля уже свергли. И я могу добраться до каждого из вас. Прятаться не надо. Я — это ветер, что даёт вам дышать. Я — это зелёная трава, что пробивается сквозь грязь, омываемая дождём. Я — это весь мир, что вы не замечаете вокруг себя. Я — это вы. И я… я голодна, кролики мои…
­­
Прoкoммeнтировaть
 


К черту свет, мне нужен покой...Перейти на страницу: « предыдущуюПредыдущая | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | следующуюСледующая »

читай на форуме:
пройди тесты:
Какой хороший сон)Чёрт побери,это не...
Слепой.
читай в дневниках:

  Copyright © 2001—2018 BeOn
Авторами текстов, изображений и видео, размещённых на этой странице, являются пользователи сайта.
Задать вопрос.
Написать об ошибке.
Оставить предложения и комментарии.
Помощь в пополнении позитивок.
Сообщить о неприличных изображениях.
Информация для родителей.
Пишите нам на e-mail.
Разместить Рекламу.
If you would like to report an abuse of our service, such as a spam message, please contact us.
Если Вы хотите пожаловаться на содержимое этой страницы, пожалуйста, напишите нам.

↑вверх